Биография. Иван франко биография

Окончив школу, обучался в гимназии, попутно работал, чтобы обеспечить себе жизнь после смерти родителей. Высшее образование в биографии Ивана Франка было начато в 1875 году в университете Львова. Там присоединился к «москвофильсков партии».

В 1877 году был арестован, 9 месяцев провел в заточении, так и не смог доучиться в университете. В дальнейшей биографии Франко еще дважды находился под арестом – в 1880, 1889.

Во время заточения собрал значительный материал для своих произведений. В душе писателя разгорелся огонь борьбы с несправедливостью, который нашел отражение в его романах. С 1885 по 1887 Франко работал главным редактором издания «Зоря». Большую популярность среди народа получили его сборник «З вершин i низин», повесть «Миссiя», «Чума».

Также биография Ивана Франка известна как активного общественного, политического деятеля. Вместе с Павликом он организовал партию строгих демократов – Русско-украинскую радикальную партию, долгое время публиковал издание «Народ». В 1893 году вышел лирический сборник Франка «Увядшие листья». Примерно с того же года вновь посвящает себя обучению.

За исследования о Мицкевиче Ивану Франко запретили печататься в Польше. Став сотрудничать с обществом Шевченко, Франко начал работать редактором «Лiтературно-Наукового Вiстника».

С тех пор издал множество ученых сочинений. Умер великий украинский писатель в 1916 году в бедности.

Оценка по биографии

Новая функция! Средняя оценка, которую получила эта биография. Показать оценку

Был рожден в семье коваля 27 августа 1856г ., в с. Нагуевичи (Львовская область). Учился Франко в сельской школе, сначала в Нагуевичах, а потом в соседнем селе Ясенице Сильном. В 1864 перешел учиться в Дрогобицкую «нормальную» школу.

В 1865г . в его семье случается горе - умирает отец. Вскоре в дом Ивана Франка приходит отчим Гринь Гаврилик. Именно про смерть отца Иван Франко напишет свое первое стихотворение «Великдень 1871 року» (1871г .). Отчим оказался не злым человеком и дал возможность пасынку продолжать учебу. В 1867г . будущий писатель оканчивает школу, а с 1873г . учиться в гимназии, которую заканчивает на «отлично» 26 июля 1875г . и получает аттестат зрелости. Во время учебы в гимназии у Франка умерла мать Мария (в 1872г .), которую он очень любил и посвятил ей свои воспоминания в стихотворении «Пісня і праця» (1883г .), в поэме «Гадки на межі» (1881г .).
После смерти матери отчим женился вновь, но своего отношения к приемному сыну не поменял и помогал ему продолжать учиться.

С ранних лет «Кобзарь» Т. Шевченка стал любимой книжкой И. Франка. В гимназии он продолжал формирование своего мировоззрения, поэтому интересовался также польской, немецкой, французской литературами. В итоге Франко пришел к мысли, что основой украинского литературного языка должен быть родной язык.

Летом 1874г . Иван Яковлевич Франко впервые путешествует самостоятельно по Подкарпатью и делает фольклорные записи. После Дрогобича осенью 1875г . он едет в Львов, поступает на философский факультет Львовского университета. Очень много пишет и становится самой влиятельной персоной в редакции журнала «Друг».

Еще гимназистом он печатает свои первые литературные произведения в студентском университетском журнале во Львове «Друг». Вступив в студентский «Академический кружок», Франко стал активным работником и автором журнала «Друг». В журнале он помещает поэзии, переводы, печатает первую большую повесть «Петрії і Довбущуки». Также Франко напечатал перевод романа «Что делать?» М. Чернышевского в журнале «Друзья» (1877г .).

Его деятельность, благодаря доносам завистников, скоро была замечена, и его вместе с членами журнала «Друг» арестовали. В тюрьме И.Франко просидел 8 мес. до суда, а присудили ему только 6 недель. После выхода с тюрьмы писатель не сдался и продолжал свою деятельность. Вместе с М.Павликом И.Франко начинает издавать журнал «Общественный досуг», в котором печатает свои стихотвореня «Товаришам із тюрми», «Патріотичні пориви», начало повести «Boa constrictor». К сожалению, после второго номера милиция конфисковала журнал, поэтому название журнала пришлось сменить на «Дзвін».

В переименованном журнале Франко напечатал свое знаменитое стихотворение «Каменярі» и рассказ «Моя стріча з Олексою». Последний номер журнала(четвертый по счету) вышел под названием «Молот».В этом выпуске Иван Яковлевич закончил печатать повести «Boa constrictor», сатирическое стихотворение «Дума про Наума Безумовича», свою очень популярную статью «Література, її завдання і найважніші ціхи».

В конце 1878г . И. Франко стал редактором «Praca», который в конечном итоге он превратил на орган для всех работников Львова. Иван Яковлевич начал выдавать «Дрібну бібліотеку», писать для «Словянського альманаха» целый список новелл, среди которых «Муляра» для задуманной новой газеты «Нова основа», «Борислав сміється», работает над переводами «Німеччина» Г. Гейне, «Фауст» Гете, «Каїн» Байрона и т. д., создает «Катехізис економічного соціалізму».

В марте 1880г . И. Франко едет в Коломойский повет. По дороге его арестовывают второй раз в связи с судовым процессом, который вело австрийское правительство против селян Коломии. В тюрьме Франко просидел три месяца, после чего его отправили в сопровождении полиции до Нагуевичей, но по дороге еще раз посадили в Дрогобицкую тюрьму, которую И.Я. Франко описал позже в рассказе «На дні».

Вернувшись после таких приключений во Львов, он принимает активное участие в рабочей газете «Praca», пишет социалную программу «Чого хоче Галицька робітницька громада». Также в газете «Praca» Франко публикует свое известное стихотворение «Гімн» («Вічний революціонер»).

В 1881г . Франко выдает на польском языке брошюру «Про працю. Книжечка для робітників». В этом же году он начинает издавать журнал «Світ». В нем он практически в каждом номере публикует части повести «Борислав сміється», к сожаленью И.Я.Франко так и смог опубликовать повесть до конца, т.к. журнал закрыли. Но до закрытия журнала он еще успел напечатать многим известную статью «Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка». В 1881г ., в апреле, Иван Франко едет в с. Нагуевичи. Там он, кроме написания новых произведений, исполняет ежедневную селянскую работу.

В феврале 1885г . И.Франко едет в Киев, где встречается с О. Кониским и В. Антоновичем по поводу издания газеты. Но к, сожалению, переговоры не увенчались успехом. Единственное теплое воспоминание о Киеве осталось про встречи с семьями Лысенков, Старицких и Косачей .Тарас Шевченко

В журнале «Світ» Иван Яковлевич Франко печатает ряд революционных поэзий, которые позже вошли в сборку «З вершин і низин». После закрытия и этого журнала Франку пришлось зарабатывать на жизнь в журналах «Діло» и «Зоря». В «Зорі» он публикует историческую повесть «Захар Беркут», и очень большую статью «Іван Сергійович Тургенєв».

Мечтая про издание своего собственного журнала, Иван Яковлевич дважды ездит в Киев (1885г ., 1886г .), что бы получить от киевской «Громады» материальную помощь. Но киевские либералы попросту не сдержали слова и отдали деньги «Зорі», а не писателю.

В 1886г . в Киеве Иван Франко обвенчался с Ольгой Хорунжинской и повез ее во Львов. Но его счастье было омрачено увольнением с «Зорі», с этого момента ему нужно было искать как заработать на хлеб.Ему повезло- он стал работником газеты «Курьер львовский». В этом же году выходит сборка «З вершин і низин».

Тяжелое материальное состояние вынуждает Ивана Франка работать в «Правді». Но даже нужда денег не смогла его долго там удержать - в мае 1889г . он разрывает свои связи с «Правдою» и в письме «Кому за цесаром» обвиняет «правдян» в националистической замкнутости.

В августе 1889г . И.Франко едет со студентской группой из Росси в туристическое путешествие. Австрийское правительство увидело в попытку писателя отделить Галечину от Австрии и присоединить ее к России. За это его арестовали вместе со студентами. В результате Франко просидел в тюрьме 10 недель, после чего его выпустили без суда.

В 1890г . вместе с М. Павликом Иван Франко издает двухнедельник «Народ», который стал органом основанной в этом году «Української радикальної партії». В «Народе» писатель печатает рассказы «Свиня», «Як то згода дім будувала». В этом же году выходит его сборка рассказов «В поті чола» с автобиографией Франка.

Во Львове Иван Франко организовывает «Наукову читальню», в которой он сам и выступает по вопросам политэкономии, научного социализма, истории революционной борьбы. Борьбу Франко решил устроить и в научной сфере. Он задумал написать докторскую диссертацию, выбрав тему: «Политическая поэзия Т.Г. Шевченка».

Львовский университет не взял диссертацию к защите. Поэтому писатель едет в Черновцы, но и там его ждет неудача. Разочаровавшись Франко пишет новую докторскую диссертацию «Варлам і Йоасаф» - старохристиянський духовний роман і його літературна історія». В июне 1893г . ему дают ступень доктора философии.

В 1893г Франко издает второе (дополненное) издание сборки «З вершин і низин». После нее выходят еще четыре замечательные сборки: «Зів’яле листя» (1896г .), «Мій Ізмарагд» (1898г .), «Із днів журби» (1900г .) и повесть «Перехресні стежки» (1900г .).

С 1898г . во Львове начинает выходить журнал «Літературно-науковий вісник». Естественно. Что Франко сразу же становится самым активным работником журнала, а потом и редактором. В этом журнале он публикует свои статьи «Із секретів поетичної творчості», «Леся Українка» другие.

В 1905г . И. Франко пишет в честь революции в России свою знаменитую поэму «Мойсей», стихотворение «Конкістадори».В это же время писатель пишет статью-рецензию «Нова історія російської літератури». Также он выступает со своей знаменитой и популярной статьей «Ідеї» і «ідеали» галицької москвофільської молодіжі», в которой показывает Галицких москвофилов во всей их «красе».

В 1906г . выходит сборка поэзий «Semper tiro», а годом позже - повесть «Великий шум».

В 1907г . Франко пытается занять место на кафедре Львовского университета, но на свою просьбу он не получает ответа, т.к. это место уже занял Грушевский.

В 1908г . Иван Франко заболевает. Большая перенагрузка привела к нервным расстройствам, контрактуры обеих рук. Вылечиться от этого помогло лечение в Хорватии. Но со временем здоровье снова начало ухудшаться. Он выезжал на лечение в Киев, Карпаты, Одессы (1913г .). Как только ему становилось хоть чуть-чуть легче, он сразу брался за работу. Благодаря такой самоотдаче он написал статью про драму Пушкина «Борис Годунов» (1914г .), статью «Тарас Шевченко» (1914г .), поэмы «Євшан-зілля», «Кончакова слава» и другие.

В 1915г . состояние здоровья писателя ухудшилось дальше не куда. Весной 1916г . больной Франко переехал в свой дом во Львове. 9 марта 1916г предчувствуя скорую смерть, Иван Яковлевич Франко составляет завещание, в котором все свои рукописные произведения вместе с собственной библиотекой просит передать Научному обществу им. Т.Г. Шевченка. 28 мая 1916г . Иван Франко скончался. Через три дня труна с его телом была временно поставлена в склепе. Но «временно» растянулось на 10 лет, только после этого срока останки великого писателя были перенесены на Личаковское кладбище во Львове. На могиле Ивана Франка был построен памятник с высеченным на нем работником - каменяром. Этот памятник можно увидеть и сейчас.

Был рожден в семье коваля 27 августа 1856г ., в с. Нагуевичи (Львовская область). Учился Франко в сельской школе, сначала в Нагуевичах, а потом в соседнем селе Ясенице Сильном. В 1864 перешел учиться в Дрогобицкую «нормальную» школу.

В 1865г . в его семье случается горе - умирает отец. Вскоре в дом Ивана Франка приходит отчим Гринь Гаврилик. Именно про смерть отца Иван Франко напишет свое первое стихотворение «Великдень 1871 року» (1871г .). Отчим оказался не злым человеком и дал возможность пасынку продолжать учебу. В 1867г . будущий писатель оканчивает школу, а с 1873г . учиться в гимназии, которую заканчивает на «отлично» 26 июля 1875г . и получает аттестат зрелости. Во время учебы в гимназии у Франка умерла мать Мария (в 1872г .), которую он очень любил и посвятил ей свои воспоминания в стихотворении «Пісня і праця» (1883г .), в поэме «Гадки на межі» (1881г .).
После смерти матери отчим женился вновь, но своего отношения к приемному сыну не поменял и помогал ему продолжать учиться.

С ранних лет «Кобзарь» Т. Шевченка стал любимой книжкой И. Франка. В гимназии он продолжал формирование своего мировоззрения, поэтому интересовался также польской, немецкой, французской литературами. В итоге Франко пришел к мысли, что основой украинского литературного языка должен быть родной язык.

Летом 1874г . Иван Яковлевич Франко впервые путешествует самостоятельно по Подкарпатью и делает фольклорные записи. После Дрогобича осенью 1875г . он едет в Львов, поступает на философский факультет Львовского университета. Очень много пишет и становится самой влиятельной персоной в редакции журнала «Друг».

Еще гимназистом он печатает свои первые литературные произведения в студентском университетском журнале во Львове «Друг». Вступив в студентский «Академический кружок», Франко стал активным работником и автором журнала «Друг». В журнале он помещает поэзии, переводы, печатает первую большую повесть «Петрії і Довбущуки». Также Франко напечатал перевод романа «Что делать?» М. Чернышевского в журнале «Друзья» (1877г .).

Его деятельность, благодаря доносам завистников, скоро была замечена, и его вместе с членами журнала «Друг» арестовали. В тюрьме И.Франко просидел 8 мес. до суда, а присудили ему только 6 недель. После выхода с тюрьмы писатель не сдался и продолжал свою деятельность. Вместе с М.Павликом И.Франко начинает издавать журнал «Общественный досуг», в котором печатает свои стихотвореня «Товаришам із тюрми», «Патріотичні пориви», начало повести «Boa constrictor». К сожалению, после второго номера милиция конфисковала журнал, поэтому название журнала пришлось сменить на «Дзвін».

В переименованном журнале Франко напечатал свое знаменитое стихотворение «Каменярі» и рассказ «Моя стріча з Олексою». Последний номер журнала(четвертый по счету) вышел под названием «Молот».В этом выпуске Иван Яковлевич закончил печатать повести «Boa constrictor», сатирическое стихотворение «Дума про Наума Безумовича», свою очень популярную статью «Література, її завдання і найважніші ціхи».

В конце 1878г . И. Франко стал редактором «Praca», который в конечном итоге он превратил на орган для всех работников Львова. Иван Яковлевич начал выдавать «Дрібну бібліотеку», писать для «Словянського альманаха» целый список новелл, среди которых «Муляра» для задуманной новой газеты «Нова основа», «Борислав сміється», работает над переводами «Німеччина» Г. Гейне, «Фауст» Гете, «Каїн» Байрона и т. д., создает «Катехізис економічного соціалізму».

В марте 1880г . И. Франко едет в Коломойский повет. По дороге его арестовывают второй раз в связи с судовым процессом, который вело австрийское правительство против селян Коломии. В тюрьме Франко просидел три месяца, после чего его отправили в сопровождении полиции до Нагуевичей, но по дороге еще раз посадили в Дрогобицкую тюрьму, которую И.Я. Франко описал позже в рассказе «На дні».

Вернувшись после таких приключений во Львов, он принимает активное участие в рабочей газете «Praca», пишет социалную программу «Чого хоче Галицька робітницька громада». Также в газете «Praca» Франко публикует свое известное стихотворение «Гімн» («Вічний революціонер»).

В 1881г . Франко выдает на польском языке брошюру «Про працю. Книжечка для робітників». В этом же году он начинает издавать журнал «Світ». В нем он практически в каждом номере публикует части повести «Борислав сміється», к сожаленью И.Я.Франко так и смог опубликовать повесть до конца, т.к. журнал закрыли. Но до закрытия журнала он еще успел напечатать многим известную статью «Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка». В 1881г ., в апреле, Иван Франко едет в с. Нагуевичи. Там он, кроме написания новых произведений, исполняет ежедневную селянскую работу.

В феврале 1885г . И.Франко едет в Киев, где встречается с О. Кониским и В. Антоновичем по поводу издания газеты. Но к, сожалению, переговоры не увенчались успехом. Единственное теплое воспоминание о Киеве осталось про встречи с семьями Лысенков, Старицких и Косачей .Тарас Шевченко

В журнале «Світ» Иван Яковлевич Франко печатает ряд революционных поэзий, которые позже вошли в сборку «З вершин і низин». После закрытия и этого журнала Франку пришлось зарабатывать на жизнь в журналах «Діло» и «Зоря». В «Зорі» он публикует историческую повесть «Захар Беркут», и очень большую статью «Іван Сергійович Тургенєв».

Мечтая про издание своего собственного журнала, Иван Яковлевич дважды ездит в Киев (1885г ., 1886г .), что бы получить от киевской «Громады» материальную помощь. Но киевские либералы попросту не сдержали слова и отдали деньги «Зорі», а не писателю.

В 1886г . в Киеве Иван Франко обвенчался с Ольгой Хорунжинской и повез ее во Львов. Но его счастье было омрачено увольнением с «Зорі», с этого момента ему нужно было искать как заработать на хлеб.Ему повезло- он стал работником газеты «Курьер львовский». В этом же году выходит сборка «З вершин і низин».

Тяжелое материальное состояние вынуждает Ивана Франка работать в «Правді». Но даже нужда денег не смогла его долго там удержать - в мае 1889г . он разрывает свои связи с «Правдою» и в письме «Кому за цесаром» обвиняет «правдян» в националистической замкнутости.

В августе 1889г . И.Франко едет со студентской группой из Росси в туристическое путешествие. Австрийское правительство увидело в попытку писателя отделить Галечину от Австрии и присоединить ее к России. За это его арестовали вместе со студентами. В результате Франко просидел в тюрьме 10 недель, после чего его выпустили без суда.

В 1890г . вместе с М. Павликом Иван Франко издает двухнедельник «Народ», который стал органом основанной в этом году «Української радикальної партії». В «Народе» писатель печатает рассказы «Свиня», «Як то згода дім будувала». В этом же году выходит его сборка рассказов «В поті чола» с автобиографией Франка.

Во Львове Иван Франко организовывает «Наукову читальню», в которой он сам и выступает по вопросам политэкономии, научного социализма, истории революционной борьбы. Борьбу Франко решил устроить и в научной сфере. Он задумал написать докторскую диссертацию, выбрав тему: «Политическая поэзия Т.Г. Шевченка».

Львовский университет не взял диссертацию к защите. Поэтому писатель едет в Черновцы, но и там его ждет неудача. Разочаровавшись Франко пишет новую докторскую диссертацию «Варлам і Йоасаф» - старохристиянський духовний роман і його літературна історія». В июне 1893г . ему дают ступень доктора философии.

В 1893г Франко издает второе (дополненное) издание сборки «З вершин і низин». После нее выходят еще четыре замечательные сборки: «Зів’яле листя» (1896г .), «Мій Ізмарагд» (1898г .), «Із днів журби» (1900г .) и повесть «Перехресні стежки» (1900г .).

С 1898г . во Львове начинает выходить журнал «Літературно-науковий вісник». Естественно. Что Франко сразу же становится самым активным работником журнала, а потом и редактором. В этом журнале он публикует свои статьи «Із секретів поетичної творчості», «Леся Українка» другие.

В 1905г . И. Франко пишет в честь революции в России свою знаменитую поэму «Мойсей», стихотворение «Конкістадори».В это же время писатель пишет статью-рецензию «Нова історія російської літератури». Также он выступает со своей знаменитой и популярной статьей «Ідеї» і «ідеали» галицької москвофільської молодіжі», в которой показывает Галицких москвофилов во всей их «красе».

В 1906г . выходит сборка поэзий «Semper tiro», а годом позже - повесть «Великий шум».

В 1907г . Франко пытается занять место на кафедре Львовского университета, но на свою просьбу он не получает ответа, т.к. это место уже занял Грушевский.

В 1908г . Иван Франко заболевает. Большая перенагрузка привела к нервным расстройствам, контрактуры обеих рук. Вылечиться от этого помогло лечение в Хорватии. Но со временем здоровье снова начало ухудшаться. Он выезжал на лечение в Киев, Карпаты, Одессы (1913г .). Как только ему становилось хоть чуть-чуть легче, он сразу брался за работу. Благодаря такой самоотдаче он написал статью про драму Пушкина «Борис Годунов» (1914г .), статью «Тарас Шевченко» (1914г .), поэмы «Євшан-зілля», «Кончакова слава» и другие.

В 1915г . состояние здоровья писателя ухудшилось дальше не куда. Весной 1916г . больной Франко переехал в свой дом во Львове. 9 марта 1916г предчувствуя скорую смерть, Иван Яковлевич Франко составляет завещание, в котором все свои рукописные произведения вместе с собственной библиотекой просит передать Научному обществу им. Т.Г. Шевченка. 28 мая 1916г . Иван Франко скончался. Через три дня труна с его телом была временно поставлена в склепе. Но «временно» растянулось на 10 лет, только после этого срока останки великого писателя были перенесены на Личаковское кладбище во Львове. На могиле Ивана Франка был построен памятник с высеченным на нем работником - каменяром. Этот памятник можно увидеть и сейчас.

Деталі Категорія: Франко Іван Останнє оновлення: 06 жовтня 2017

Дитинство Франка

Народився Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах (тепер Івана Франка) Дрогобицького району Львівської області.

Ця частина України в той час входила до складу Австро-Угорської імперії, яку населяли поневолені народи різних національностей. В одному з своїх віршів Франко називав Австро-Угорщину «тюрмою народів»

Батько Франка - простий селянин-коваль - обробляв землю і працював у своїй кузні. Він був неписьменною, але від природи розумною людиною, за що його поважали і любили селяни. На краю села стояла його кузня. Сюди з усіх околиць сходилося багато людей послухати розумної поради Яця-коваля, почути новини, погомоніти про своє убоге сільське життя.

Малий Івась дуже любив бувати у кузні свого батька. Його манив вогнистий блиск розпеченого заліза, червоні іскри, що розсипалися, мов дощ. Але найбільше манили хлопця, як говорив сам письменник, люди, «ті чужі лиця, непривичні, а приязні голоси, ті грубі, а щирі та добродушні сміхи, ті веселі та сумні оповідання, котрих так багато можна було наслухатися в татовій кузні... У кузні було весело і привітно, як ніде».

Тут Франко вперше почув сумні оповідання про важке життя бориславських робітників. «Я слухав тих оповідань,- писав він пізніше,- як фантастичних казок про далекі, зачаровані краї».

Все, що бачив і чув малий Івась, глибоко западало в душу вразливої дитини і навіки там лишалося. Уже зрілим письменником Франко не раз згадував з теплою любов’ю батька і його кузню, яка дала йому багато вражень на все життя: «На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині горить огонь. Невеличке огнище не блискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі... На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь... Це огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».

Ніжно і гаряче любив Франко свою матір. Вона була його найщирішим другом і наставником. Від матері він уперше почув цікаві казки і чарівні пісні, від неї перейняв любов до праці і народної пісні. Образ матері залишився в спогадах Франка на все життя. У вірші «Пісня і праця», згадуючи батьківську хату, в якій проминули дитячі літа, письменник з глибокою любов’ю говорить про матір, яка вчила малого сина:

«Синку, кріпися!-мені ти твердила.-

Адже ж не паном родився ти чей!

Праця, що в гріб, мене вчасно вложила,

Та лиш тебе доведе до людей.

Дитинство Івана Франка проходило серед чудової підгірської природи. Змалку він полюбив природу свого краю, рідне село, а найбільше щирих і працьовитих людей, яким присвятив усю свою творчість.

Шкільні роки.

Коли Франкові було 6 років, батько помітивши у хлопця любов до науки, віддав його до школи у сусіднє село Ясеницю-Сільну. Тут Франко навчився читати і писати німецькою і польською мовами. Українською мовою читати й писати навчив його дядько, материн брат, у якого жив хлопець.

Після дворічного навчання в Ясениці-Сільній Іван Франко вчився в так званій нормальній школі в місті Дрогобичі. Тут вчилися переважно діти дрогобицьких міщан, а навчання велося німецькою мовою. Діти заможних батьків глузували з селянського простого одягу Івася. За вживання на уроках української мови учитель-чернець саджав його на задню, «ослячу», лаву. У школі панували жорстокі звичаї, учнів примушували один одного бити різками. Учителями в школі були ченці з одного такого ченця розповів Франко в оповіданні «Отець гуморист»

Та, незважаючи на такі умови, Франко вчився дуже добре. В кінці першого року навчання він склав краще від усіх екзамен і став першим учнем. Коли Франка викликали, щоб вручити йому нагороду він почув ззаду голосне схлипування - то з радощі плакав його батько, який був присутній на екзамені.

Через два місяці після цього несподівано помер батько Франка, залишивши четверо малих дітей. Мати мусила незабаром вийти заміж. Вітчим Франка, бориславський робітник Гринь Гаврилик, був людиною доброю, любив нерідних дітей. Він розумів велике значення освіти, всіляко допомагав хлопцеві учитися далі. Після смерті батька Франко пробув у школі ще два роки. В час навчання в школі він жив у своїх далеких родичів, які мали невелику столярну майстерню. Тут Франко мав можливість придивитися до життя міських бідняків, змушених день у день тяжко працювати за шматок хліба. Разом з господарем він і сам працював у майстерні, допомагаючи розмальовувати скрині.

По закінченні нормальної школи Франко вступив до Дрогобицької гімназії. Навчання тут велося польською мовою, українська мова викладалася як окремий навчальний предмет. В гімназії навчалися переважно панські діти, які ставилися з презирством і зневагою до скромного селянського, убого одягнутого хлопця. Як і в нормальній школі, перший рік Франкові довелося сидіти на «ослячій» лаві. Але великі здібності, наполегливість і працьовитість допомогли йому стати одним з перших учнів.

У вільний час Франко багато читав творів художньої літератури німецькою, польською і українською мовами.

В ці роки він ознайомився з творами найвидатніших письменників світу, творами українських письменників - Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Руданського та ін. Улюбленою книгою Франка став «Кобзар» Шевченка, якого він знав майже всього напам’ять і з яким ніколи не розлучався. Уже з перших класів Франко почав збирати свою власну бібліотеку, яка до кінця навчання в гімназії складалася з 500 книг.

Франко рано почав збирати народні пісні. Спочатку він записував їх з уст матері, а пізніше - від робітників і селян, з якими доводилося йому зустрічатися під час літніх мандрівок. За роки навчання в гімназії він записав понад 800 народних пісень, частина яких пізніше була надрукована.

В гімназії почалася і літературна діяльність Франка. Молодий гімназист почав писати вірші та оповідання трьома мовами: українською, німецькою і польською. Франко також багато перекладав з німецької, грецької та польської мови.

Коли Франко вчився в п’ятому класі, померла його мати. П’ятнадцятирічний хлопець, ще учень гімназії, залишився круглим сиротою. Вітчим незабаром одружився вдруге. Але, на щастя Франка, мачуха теж була доброю людиною і разом з вітчимом допомагала йому вчитися далі. Франко наполегливо вчився, розширював свої знання, вивчав життя міських робітників, не поринав зв’язку з рідним селом і народом. Він кожного літа приїжджав у село, працював у господарстві вітчима, не боявся будь-якої роботи, за що його селяни дуже поважали. По закінченні гімназії Франко вирушив подорожувати по рідному краєві. Він обійшов пішки майже всю Галичину. «Ся маленька мандрівка, говорив Франко, дала мені пізнати більше світа і людей, ніж я знав досі».

Навчання в Університеті. Літературна і громадська діяльність

Закінчивши Дрогобицьку гімназію у 1875 році вступив до Львівського університету на філософський факультет.

З властивим йому запалом, любов’ю до праці і науки Франко дні і ночі просиджував над книгами, писав твори, відвідував студентські збори, брав участь у наукових та політичних дискусіях.

Під час навчання в університеті Франко розпочав писати оповідання про галицьких робітників і селян, життя яких він добре знав. Він перший в українській літературі правдиво показав життя промислових робітників та їх боротьбу з власниками заводів та фабрик.

В цей час Франко пише також ряд революційних поезій і друкує їх в журналі «Друг». У 1876 році Франко написав великий вірш «Наймит». В образі наймита, що обливається кривавим потом і працює на багатіїв, Франко змалював життя поневоленого українського народу. У вірші поет висловив віру, що волелюбний, український народ, як той велетень, порве кайдани і заживе вільним життям:

Він побідить, порве шкарлущі пересуду,

І вільний, власний лан

Ти знов оратимеш - властивець свого труду

І в власнім краю сам свій пан!..

Велике значення для формування світогляду Франка мали твори Шевченка і Чернишевського. Видатний роман Чернишевського «Що робити?», цю улюблену книгу передової революційної молоді Росії, Франко переклав на українську мову й поширював у Галичині. Навколо Франка гуртувалася передова молодь.

Діяльність Франка та його товаришів налякала їхніх політичних противників. У поліцію посипалися доноси. На початку 1877 року був заарештований редактор журналу «Друг» М. Павлик, а через деякий час Франко і вся редколегія журналу. Арешт глибоко вразив Франка. «Дев’ять місяців, пробутих у тюрмі, були для мене тортурою,- писав пізніше Франко.-Мене трактовано як звичайного злодія, посаджено між самих злодіїв та волоцюг, котрих бувало в одній камері зо мною по 14-18...»

На суді Франко тримався сміливо, з гідністю, відкидав усі безглузді обвинувачення, але не відмовлявся від своїх поглядів.

Незважаючи на тяжкі умови перебування у в’язниці, він не занепадав духом. Тут Франко написав відомий революційний вірш «Товаришам із тюрми», у якому закликав молодь боротися за нове життя і щастя народу;

Наша ціль - людське щастя і воля,

Розум владний без віри основ,

І братерство велике, всесвітнє,

Вільна праця і вільна любов!

Вийшовши з в’язниці, Франко розгорнув велику громадську й літературну діяльність і продовжував навчання в університеті. У цей час він написав такі найкращі свої вірші, як «Каменярі», «Гімн», повість «Боа констріктор» та багато інших художніх і наукових творів.

Франко налагоджує зв’язки з робітничими організаціями, виступає в гуртках з доповідями і лекціями. Для робітників Франко писав невеликі книжки, в яких роз’яснював, що таке соціалізм та як треба робітникам боротися за краще життя. В одній з таких книг Франко, закликаючи робітників до повалення капіталізму, писав: «Доки існує цей лад - нема чого й думати про поліпшення становища на користь робітника».

Але умови життя Франка були дуже тяжкі, його мізерного заробітку ледве вистачало на прохарчування та одяг. За ним увесь час стежила поліція, вороги поширювали по місту брудні наклепи на поета, знайомих Франка тягали на допити.

Стомлений працею та постійними злиднями, Франко на початку 1880 року поїхав у село, де йому товариші обіцяли приватні уроки та відпочинок По дорозі його заарештували. Незадовго до цього в селі Москалівці хтось стріляв у старосту і поранив його. Під час трусу у селян знайшли журнали, у яких друкувалися твори Франка. На цій підставі Франка обвинуватили в підбурюванні селян проти влади. Хворого письменника кинули до в’язниці, до тієї страшної ями, яку він потім описав в оповіданні «На дні».

Про цей другий арешт 1880 року Франко говорив як про найтяжчий момент свого життя.

По закінченні слідства письменника звільняють з в’язниці. Восени того ж року Франко повернувся до Львова і відновив навчання в університеті. Але довго прожити йому у Львові не довелося. Франко страшенно бідував, не вистачало грошей навіть на прохарчування. Тому він у 1881 році виїхав у Нагуєвичі. Тут теж було не набагато краще, але принаймні він був забезпечений їжею. У листах до своїх друзів він скаржився, що мусив ходити в місто у позичених чоботях, не мав гасової лампи для нічної роботи, виконував нарівні з іншими усі роботи в господарстві - косив сіно, доглядав худобу, працював у лісі та ін. За Франком був установлений поліцейський нагляд.

Та, незважаючи на такі неймовірно тяжкі умови, Франко не покладав рук, не занепадав духом, не відрікся від своїх переконань, а сміливо ішов своїм шляхом. Живучи на селі, він вів агітаційну роботу в таємних гуртках молоді. У цей час Франко написав ряд відомих творів, зокрема історичну повість «Захар Беркут» та велику повість «Борислав сміється», у якій змалював боротьбу галицьких робітників проти капіталістів.

1883 року Франко переїхав до Львова. У Львові він продовжував ще з більшою енергією працювати в журналах, газетах. У 1887 році вийшла з друку одна з найкращих збірок віршів Франка під назвою «З вершин і низин», яка починалася знаменитим віршем «Гімн». Франко був у цей час уже всесвітньовідомим письменником, його знали далеко за межами Галичини. Українські і польські робітники, селяни вважали Франка своїм другом і захисником, а галицька передова інтелігенція визнавала його своїм керівником..

У 1889 році Франка заарештовують втретє. На цей раз його обвинувачують в тому, що він ніби агітував за відрив Галичини від Австро-Угорщини. За браком доказів справу було припинено.

Вийшовши з тюрми, Франко, як і після перших двох арештів, знов з великою енергією береться за роботу. Він знайомиться з працями російських революційних діячів, разом з дружиною пересилає до Росії заборонену літературу.

У цей період Франко познайомився з українськими письменниками Михайлом Коцюбинським та Лесею Українкою, з якими щиро подружив.

Через важкі матеріальні нестатки, утиски та переслідування поліції Франко не мав змоги закінчити університет, хоч і був уже видатним ученим. Лише коли Франкові було 36 років, він завершує свою освіту. У 1892 році Франко їде у Відень і там складає іспит на звання доктора філософських наук. Він мав намір стати професором Львівського університету. Проте влада не допустила найбільшого ученого Галичини до викладання в університеті, боячись революційного впливу Франка на молодь. Але й ця невдача не похитнула Франка, він продовжував працювати на користь свого народу.

Своєю літературною творчістю і громадською діяльністю Франко заслужив великої пошани свого народу.

1898 року у Львові було проведене святкування 25-річної літературної діяльності Франка. На свято прибули представники з усіх кінців Західної і Східної України. Ювіляра привітали також росіяни, німці, чехи, французи, поляки. Це було велике свято, на якому українська прогресивна суспільність відзначила видатні заслуги Франка перед трудовим народом. Відповідаючи на численні привітання, Іван Франко па урочистому засіданні говорив: «Двадцять п’ять літ я буй тим пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку... Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почуваю себе до обов’язку віддати працю свого життя тому простому народові».

Останні роки

За сорок років літературної, наукової і життя. громадської діяльності Франко написав дуже багато творів. Усе ним написане може скласти майже сто томів книг. Іван Франко був невтомним трудівником і людиною різностороннього обдарування. Все своє життя, від ранньої молодості до останнього дня, він, не покладаючи рук, працював для свого народу. Тяжка праця, постійні утиски і переслідування поліції, арешти, матеріальна скрута рано підірвали здоров’я Франка. У 1908 році письменник тяжко захворів.

Звістка про хворість Франка стривожила прихильників його таланту і друзів. Михайло Коцюбинський писав тоді: «Так мене вразила ота сумна звістка, що я й сам занедужав і два дні лежав... Тепер, коли стала перед очима можливість катастрофи,- тепер ще яскравіше зарисувалася могутня постать Франка і всі його заслуги, ще дорожчим став нам той чоловік... Адже Франків у нас не густо».

Франко лікувався на курортах Європи, приїздив в Україну, в Одесу. Коли йому ставало легше, він продовжував працювати. Писав нові художні твори, критичні та наукові праці.

У 1913 році прогресивна громадськість відсвяткувала сорокалітній ювілей літературної діяльності Франка. Ювіляра привітали письменники й учені України, Росії та багатьох країн Європи. Це святкування було світлою хвилиною у важкому житті поета.

У 1914 році вибухнула перша світова війна. Галичина опинилася в центрі воєнних дій. З гнівом і обуренням Франко засудив страшну, братовбивчу війну: «Для чого і в ім’я чого? Адже подумати тільки, десятки тисяч загинуть у цій страшній, дикій бойні». Франко пильно приглядався до подій воєнного часу і розумів, що війна повинна внести якісь зміни в життя народів, «Після війни,- писав Франко,- повинен виступити і виступить грізний месник -сам народ».

28 травня 1916 року Іван Франко помер. Незважаючи на близькість фронту, похорон Франка перетворився и багатотисячну народну маніфестацію. Преса понад п’ятдесяти країн відгукнулася на смерть видатного сина українського народу. Тіло поета поховане на Личаківському кладовищі у Львові.